І семестр підбігає до кінця і, звичайно, на підсумкових заняттях хочеться чогось цікавого. Сьогодні заняття з літератури (викладач Тетяна Коробоненко) перетворився на справжній театральний майданчик за вивченими творами української прози, і це було неймовірно!

Сміялися крізь сльози над намаганнями головного героя отримати дворянство («Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого). Тема «диплома», який не робить тебе людиною, актуальна як ніколи! «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького – це вічна історія про грушу, сімейні баталії та кохання. Дивлячись уривки, ми ще раз переконалися — гумор це найкращі ліки, але важливо вчасно зупинитися, щоб не перетворити життя на сварку.

Найбільше вразили ті «мовчазні» студентки, які зазвичай трималися в тіні. Сьогодні вони розкрилися на повну! Виявилося, що за цією мовчанкою ховалися справжні акторські здібності: хтось, хто зазвичай лише коротко відповідав, сьогодні перевтілився в Кайдаша так, що весь клас затамував подих, а хтось виявив таку харизму в ролі Мартина Борулі, що ми побачили зовсім іншу студентку — впевнену, яскраву та артистичну.

Це нагадування всім нам: за кожним мовчанням може ховатися неймовірний потенціал. Треба лише дати простір, щоб його проявити.

Чому це важливо? Коли студенти пропускають текст через себе, приміряють костюми та характери — література перестає бути буквами на папері. Вона стає життям.

Учасники довели, що українська класика — це драйвово і актуально.

Ці твори — не просто параграфи в підручнику. Це дзеркало нашої душі, нашого побуту та характеру. Українська класика — це стильно, глибоко і часто дуже смішно. Дякую всім за сміливість, креатив та неймовірну енергетику!