Українська мова – співає…  Музика говорить на мові душі.

 

 Учасники  почули сміливий мистецький експеримент, а саме звучання віршів Тараса Шевченка, Ліни Костенко та Володимира Сосюри  у сучасній музиці, створеній штучним інтелектом. Ми слухали, як гарно співаються твори Т.Шевченка: «Заповіт», «Реве та стогне Дніпр широкий» та «Думи мої думи». Як за душу бере вірш Л.Костенко – «Між ними». Поринули у світ романтики і мрій з «Так ніхто не кохав» В.Сосюри. 

 

«Заповіт»… Проєкт поєднує: — вірші Тараса Шевченка — антемне rock-opera звучання — атмосферу гідності та внутрішньої сили — ідею «а що, якби … звучали слова Тараса Шевченка зараз?». «Заповіт» — це голос пам’яті, який не закінчується смертю і не потребує гучних слів, щоб бути почутим. Це уявний духовний монолог, де поезія звучить як остання воля людини, яка дивиться далі за себе — так, ніби ці рядки були написані для часу, що ще не настав.

 

«Реве та стогне Дніпр широкий»…  Як би звучав один із найпотужніших віршів Тараса Шевченка, якби його виконували в стилі Queen? Що було б, якби голос Кобзаря вийшов на велику сцену — під рок-аранжування, драму й стадіонний масштаб? Це уявний діалог епох, де українське слово набуває нової сили, а класична поезія звучить так, ніби її створювали для тисячних арен.

 

«Думи мої»…. Як би звучали слова Тараса Шевченка, якби вони стали великою рок-сповіддю  — болісною, напруженою й безкомпромісно чесною? Що було б, якби особиста журба, самотність поета, вигнання й любов до України прозвучали зі сцени як масштабна рок-симфонічна драма? Це уявний монолог, де поезія звучить як внутрішній крик людини, що не може мовчати — так, ніби ці рядки писалися для світла софітів і темряви залу. «Думи мої» — це голос самотнього серця, яке не знаходить спокою ні на волі, ні в мовчанні, і змушує біль звучати.роки» — це поезія, яка не мовчить.

 

Кліп – «Між іншим» …. Ліна Костенко — жива легенда української літератури, справжня Цариця поезії. Її слово — глибоке й вишукане, її позиція — непохитна, а сила духу надихає покоління. 

 

«Так ніхто не кохав» В.Сосюра… Ця мелодія ніби занурює у темряву, що огортає душу оксамитовим плащем спогадів і ніжних почуттів, котрі залишилися незабутніми. Живий, теплий і глибокий звук піаніно тут — ніби мудрий оповідач, що повільно, із ніжністю, відкриває історію кохання, якої не знав світ. Граючи мелодію, він струшує тишу та розчиняє її у кольорах джазового ретро, де теплі відблиски лампи і хмарки диму створюють дзеркало душі.